Вислови «відкрита» і «закрита» форми туберкульозу легенів використовуються у випадках, коли лікареві необхідно доступно розповісти про особливості цього захворювання в конкретної людини. «Відкрита» - це форма туберкульозу легенів, при якій хворий виділяє з мокротинням при кашлі в навколишнє середовище мікобактерії туберкульозу. При цьому він є заразним (тобто бактеріовидільником) і небезпечним для людей, що знаходяться поруч із ним, адже може їх інфікувати. При наявності «закритої» форми хворий для оточуючих не є небезпечним, тому що в нього в мокротинні мікобактерій туберкульозу немає. 

При проникненні туберкульозних мікобактерій у більшості випадків система захисту організму контролює їх розмноження. Мікобактерії туберкульозу (туберкульозні палички) в організмі людини можуть зберігати життєздатність протягом багатьох років, залишаючись у неактивному стані. У неактивній формі вони не можуть завдати шкоди й не передаються іншим людям. Людина інфікована, але не хвора.

Туберкульозна інфекція поширюється через повітря. Туберкульозні бактерії виділяються хворим, що має активну форму туберкульозу легенів, при кашлі, чханні або розмові. Під час кашлю, співу, голосної розмови мікобактерії туберкульозу поширюються від хворої людини на відстані від 1-1,5 до 5 м. Люди, які вдихають інфіковане повітря у свої легені, можуть заразитися. Більшість людей заражаються інфекцією від тих, з ким перебувають у близькому постійному контакті, з ким проводять більшу частину свого часу: у своїй родині, у гуртожитку, в офісі тощо.

Ні, не завжди . Позитивна проба Манту частіше свідчить про інфікування організму дитину, а не хвороби. Однак при збільшенні розміру папули при пробі Манту або перший раз позитивна реакція на введення туберкуліну, у цьому випадку потрібно обов'язково проконсультуватися в педіатра-фтизіатра. 

Лікування туберкульозу досить ефективне, але лікування  триває  4-8 місяців. Це пов'язано з особливостями мікобактерій, збудника туберкульозу. Процес розмноження цих бактерій дуже тривалий у порівнянні з іншими мікроорганізмами. Більше того, мікобактерії можуть протягом тривалого часу перебувати й розмножуватися усередині фагоцитів - клітин, які поглинають чужорідні мікроорганізми, і в такий спосіб ховатися від дії протитуберкульозних препаратів. Тому, щоб ліквідувати всі мікобактерії в організмі, необхідним є тривале безперервне лікування не менше 6 місяців. На цьому етапі в арсеналі фтизіатрії є не менше 5 ефективних протитуберкульозних препаратів, здатних повністю впоратися з недугою. Але слід пам'ятати, що лікування є найуспішним при ранній і своєчасній діагностиці, тоді можна досягти 100% зцілення. При пізній і несвоєчасній діагностиці, наприклад, коли в легені є розпад, уражається велика ділянка, утворюються каверни, ефективність лікування різко знижується. Тоді повне зцілення таких хворих сполучене з великими труднощами, а іноді й неможливе. Після проведення повного курсу протитуберкульозної терапії, пацієнт ставиться на диспансерний облік - мінімум 2 роки. Період диспансеризації залежить від клінічної картини перебігу захворювання. Якщо в цей період не було проявів захворювання, то такого пацієнта знімуть із диспансерного обліку й знімаються всі обмеження, наприклад, на вибір професії.

ВІЛ-інфекція значно знижує імунітет і через це стає потужним фактором ризику розвитку туберкульозу. Щорічна ймовірність розвитку активного туберкульозу в осіб, інфікованих ВІЛ і мікобактеріями туберкульозу, коливається від 5% до 15% залежно від зниження імунітету. Уже отримані переконливі докази того, що ВІЛ-інфекція сприяє швидкому прогресуванню туберкульозної інфекції.   

Процес лікування й стерпності до протитуберкульозних препаратів - дуже індивідуальний, тим більше на тлі ВІЛ, при якому багато органів уражені.

Добір схеми лікування відбувається під контролем лікаря, часто вводиться по одному препарату й з'ясовується індивідуальна стерпність кожного з них. Крім того, кожний пацієнт повинен сам виробити тактику лікування - «домовитися» зі своїм організмом (комусь краще приймання після їжі, комусь - перед, у когось приймання фруктів через певний час після приймання препаратів, знімає нудоту тощо). Завдання пацієнта: знайти свій секрет у лікуванні й зробити це лікування максимально стерпним (кількість препаратів і їх дозування - це міжнародна стандартна схема, вона задається фтизіатром).   

Розвитку лікарської стійкості можна запобігти при проведенні відповідних схем хіміотерапії й при впевненості, що ці схеми дотримуються. 

Правильне використання схеми хіміотерапії означає, що препарати даються в правильних дозах, у потрібний час, безупинно й досить довгостроково.   

Для дорослих важливим профілактичним заходом є  щорічне рентгенологічне обстеження органів грудної порожнини. Другим важливим заходом є  своєчасне звернення за медичною допомогою навіть при "незначних" відхиленнях у стані здоров'я (тривалий, понад 3 тижні кашель, загальна слабість, підвищення температури тіла до 37,2 - 37,5 у вечірній час, зниження маси тіла), для дітей  важливим профілактичним заходом є  проведення проби Манту.

Насамперед, потрібно обов'язково проконсультуватися із фтизіатром. 

При порушеннях з боку шлунково-кишкового тракту 3 або 4 дози лікар може призначати у вигляді суспензії із симптоматичним протиблювотним засобом. У крайньому випадку приймання рифампіцину одночасно з невеликою кількістю їжі допомагає продовжувати лікування. Їжа, прийнята одночасно з рифампіцином, трохи сповільнює його усмоктування, але це набагато краще, ніж повне скасування препарату.   

При контакті із хворим ТБ необхідно робити рентген легенів не рідше 2-х разів на рік, у випадку появи підозрілих скарг на ТБ (тривалий кашель, підвищення температури тощо) можна й частіше. Потрібно також здати мокротиння на МБТ (збудника ТБ).

Особистий захист виконує маска (у приміщенні частіше одягають на хворого), приміщення, у якому перебував хворий, провітрюють, поверхні обробляють хлорвмісними розчинами, можна використовувати бактерицидну лампу. Одяг, килими й подушки «прожарюють» на сонці. «Захисту» допомагає добре харчування, відмова від шкідливих звичок, розумний режим праці й відпочинку.   

 
Ні, не тільки. Така температура може бути при багатьох захворюваннях. Є навіть таке поняття, як субфебрилітет незрозумілої етіології.

Цей синдром може бути при запальних захворюваннях (мигдалин, гайморових пазух, гінекологічні та інфекційні захворювання).

Дільничний лікар-терапевт ураховує скарги для встановлення причини температури, призначає додаткові дослідження й консультації інших лікарів, насамперед – лікаря-фтизіатра. 

Важливою технічною вимогою, що забезпечує ефективність хіміотерапії, є вибір адекватної схеми лікування, тобто такої, ефективність якої була перевірена в умовах контрольованого дослідження. Така схема повинна передбачати одержання хворим не менше двох препаратів, до яких збудники повністю зберегли чутливість. Хворі повинні приймати обрані препарати в тих самих дозуваннях, за тими ж схемами (безупинно або переривчастим методом) і протягом такого ж періоду, як це робилося при контрольованих випробуваннях.

Іншою вимогою, що є аксіомою, є сувора регулярність приймання ліків. Будь-яка перерва в регулярності приймання ліків збільшує ризик невдачі лікування. Слід твердо запам'ятати, що основною причиною неефективного лікування хворих на туберкульоз є не лікарська стійкість збудників, а нерегулярне приймання препаратів.   

Насамперед потрібно обов'язково звернутися до педіатра-фтизіатра. Усе вирішується в кожному випадку індивідуально. Тактика різна залежно від форми ТБ і наявності МБТ (+ або -), є деструкція у хворого чи ні. 

Від цього залежить: чи будуть робити БЦЖ у пологовому будинку дитині, чи потрібне розлучати дитину із хворим чи ні, чи потрібно її лікувати.

Загальні рекомендації можна бути зведені до таких:

- бажано максимально розлучати хворого й дитину, як мінімум, роздільні кімнати, посуд, місце туалету. Оптимальний варіант, якщо мама й маля поживуть в іншому місці (у родички ) до закінчення лікування хворого;

- кімнату довгостроково провітрювати, поверхні обробити хлорвмісними розчинами, ковдри, одяг «прожарити» під сонцем, можна використовувати бактерицидну лампу.

- у мами й дитини повинні бути повноцінне харчування, добрі житлові умови.